Знаменитий вчений Річард Фейнман розповідає про неочевидно. Що тримає поїзд на рейках?

Цього разу учений розповідає про те, що змушує гумову стрічку стягуватися.

Професор Девід Натт, психіатр і нейропсихофармаколог, став у січні 2008 року головою Ради з боротьби зі зловживанням наркотиками (ACMD — Advisory Council on the Misuse of Drugs) при уряді Великобританії. Рік по тому він опублікував статтю «Конезалежність — невивчена залежність і її значення для поточної дискусії про шкоду наркотиків». У статті Натта мова йде про те, що кінний спорт небезпечніше екстазі, тобто наркотику класу A — одного з найважчих за класифікацією, прийнятою британським законодавством. Відповідно, до класу В відносяться середні, і до класу C — легкі наркотики; з цієї класифікації, зокрема, визначається покарання за зберігання, вживання і розповсюдження наркотичних речовин.

Потім Натт пішов ще далі. Він опублікував лекцію, в якій стверджував, що класифікувати нелегальні наркотики необхідно, виходячи з реальної шкоди, яку вони завдають здоров’ю та суспільству. Для проведення такої класифікації він запропонував кілька чітких параметрів, пов’язаних з фізичною і соціальною шкодою і зі здатністю наркотику викликати залежність. У результаті вийшло, що алкоголь і тютюн небезпечніший ЛСД, екстазі і марихуани, яку Натт оцінює як один з найменш шкідливих наркотиків класу C. Уряд сприйняв позицію Девіда Натта як критику своєї політики, оскільки незадовго до цього законодавчо відніс марихуану до класу B, з якого ще в 2004 році її вивели за рекомендацією того ж ACMD.

У жовтні минулого року міністр внутрішніх справ Алан Джонсон (Alan Johnson) звільнив Девіда Натта, пояснивши це тим, що радник уряду не повинен критикувати політику уряду. Вибухнув скандал. Слідом за Наттом раду покинули кілька інших його членів. Багато вчених висловилися на підтримку Натта, а сам він заявив, що наукові радники потрібні уряду тільки для того, щоб підтверджувати його правоту, а це не має ніякого відношення до науки. Вивчати таку політизовану тему як наркотики вчені зможуть тільки у випадку, якщо вони будуть абсолютно незалежні від влади. 15 січня 2010 розпочала роботу нова незалежна комісія експертів, створена Девідом Наттом — Незалежний науковий комітет з наркотиків.

snob

Ми аналізуємо смерть не для того, щоб налякати себе, але для того щоб краще усвідомити цінність життя, під час якого ми можемо виконувати важливі практики. Замість того, щоб боятися смерті, треба думати про те, що коли вона прийде, ми залишимось без цієї рідкісної можливості. Таким чином роздуми про смерть додадуть нам більше сил для наших духовних занять.

Ми повинні прийняти смерть як природне завершення життя. Будда говорив: « Ні на небі, ні серед океану, ні в гірській щілині, якщо в неї проникнути, не знайдеться такого місця на землі, де б живе не перемогла смерть. (Дхаммапада, 128)»

Якщо ви приймете смерть як частину життя, то вам буде легше дивитися їй в обличчя, коли вона нарешті прийде.

Дехто в глибині душі знають, що смерть прийде, але свідомо уникають думок про неї. Це суперечить здоровому глузду і абсолютно непродуктивно. Так само багато хто не бажає приймати старість, боячись її і намагаються не замислюватися про неї, наче  б вона не природна частина життя. Такі люди самі ставлять себе в скрутне становище, оскільки, коли старість все ж наступає, вони виявляються морально не готові до неї.

Багато людей, які досягли похилого віку, продовжують робити вигляд, ніби все ще молоді. Іноді, зустрічаючись з друзями, наприклад з американськими сенаторами, я вітаю їх: «Привіт, мій старий друг!», Маючи на увазі, що ми знаємо один одного довгий час, без натяку на їх вік. При цьому деякі з них ображаються і навіть поправляють мене: «Ми зовсім не старі! Ми давні друзі ». Але ж насправді вони старі — у них волосся росте з вух, а це явна ознака старості. Просто вони не хочуть приймати реальний стан речей, а це нерозумно.

Як правило, я виходжу з того, що в середньому людина живе близько ста років. У порівнянні з віком планети це зовсім недовго. Цей короткий термін треба прожити, не завдаючи іншим болю і неприємностей. Краще присвятити себе не руйнівній діяльності а творенню. Принаймні треба постаратися не шкодити іншим, не створювати для них труднощів. Це додасть сенс нашому короткому перебуванню на цій планеті, подібно до зупинки під час великої подорожі. Якщо подорожуючи, ви приїжджаєте кудись і починає сіяти навколо себе проблеми, то це нерозумно. Але якщо під час свого короткого перебування ви постараєтеся зробити інших щасливішими, це буде мудро. Їдучи в нове місце, ви будете відчувати радість. І навпаки, створюючи проблеми для інших, навіть якщо вас самих вони не зачіпають, ви рано чи пізно замислитесь, а чи була користь від вашого візиту?

З сотні років, відведених людині, перша частина припадає на дитинство, а остання на старість. Їх ми, подібно до тварин, проводимо за їжею і сном. Залишаються шістдесят чи сімдесят років, що можна присвятити творенню. Будда говорив: «Половина життя йде на сон. Десять років припадають на дитинство. Двадцять років відбирає старість. В останні двадцять років багато часу забирають у нас печалі, скарги, болі і хвилювання, а сотні хвороб з’їдають ще більше.»

Щоб прожити життя з користю, необхідно прийняти старість і смерть як частину самого життя. Коли людина думає про смерть, як про якусь малоймовірну подію, то стає ненаситним і створює труднощі — може навіть свідомо завдавати шкоди оточуючим. Історичні персонажі, яких вважають великими — монархи, імператори і їм подібні, зводили до того величезні палаци і високі стіни, при ближчому розгляді стає ясно: в глибині душі ці люди вважали себе безсмертними. Подібний самообман для багатьох людей обертається невтішним горем і стражданням.

Навіть для того, хто не вірить в наступне життя, роздуми про реальний стан речей, заснований на науковому підході, можуть бути продуктивними і корисними. Оскільки людська особистість, свідомість та інші обумовлені явища постійно змінюються, то це відкриває можливість для поступального розвитку, зміни на краще. Якщо б стан речей залишалося незмінним, то вони зберігали б природу страждання. Але як тільки ми розуміємо, що все змінюється, то навіть у складний період життя ми можемо знайти розраду у думці про те, що так буде не завжди. А отже, немає потреби впадати у відчай.

Успіх теж непостійний. Отже, немає сенсу сподіватися, що гарний стан речей триватиме вічно. Прихильність до сталості робить руйнівний вплив. Навіть якщо ми віримо в наступні переродження, наші думки поглинені нинішнім, сьогодення стає для нас важливіше майбутнього. Ми втрачаємо прекрасну можливість плідно займатися духовними практиками, яку дає нам народження в людському тілі. Корисним буде погляд на речі з точки зору мінливості.

Усвідомлення мінливості вимагає дисципліни, упокорення розуму. Але це не має нічого спільного із покаранням або контролем ззовні. Дисципліна не рівнозначна забороні. Скоріше, це означає, що коли виникає суперечність між миттєвими і довгостроковими інтересами, ми жертвуємо миттєвими бажаннями заради довгострокової користі. Це самодисципліна, що витікає з розуміння причинно-наслідкового закону карми. Наприклад, мені подобається кисла їжа і холодне питво. Але я уникаю їсти кисле і пити холодне, щоб допомогти моєму шлунку повернутися до нормальної роботи після недавно перенесеної хвороби. Така дисципліна схожа на захист. Точно також роздуми про смерть змушують нас бути більш дисциплінованими та являють собою засіб самозахисту, а не покаранням.

Всі люди мають потенціал творити добро. Але для повного розкриття цього потенціалу необхідні свобода і право вибору. Тоталітаризм душить паростки добра. У відомому сенсі індивідуалізм означає, що ми виявляємо ініціативу, а не чекаємо підказок і вказівок ззовні. Саме тому Будда часто закликав до «індивідуального звільнення», маючи на увазі самостійне звільнення, без допомоги яких би то не було організацій. Кожна людина повинна самостійно створювати своє майбутнє. Свобода та індивідуалізм вимагають самодисципліни. Якщо використовувати їх на догоду затьмареним емоціям, то це призведе до негативних наслідків. Свобода і самодисципліна повинні йти рука об руку.

Savetibet

Деякі альбатроси облітають навколо Землі менш ніж за два місяці і можуть парити шість днів без єдиного помаху крил. Варто пташеняти мандрівного альбатроса стати на крило — і його лапки більше не торкнуться землі, поки не прийде час злучатися, а це може статися і через десяток років.

Десять розмотаних коконів шовковичного шовкопряда могли б дістати до вершини Евересту. На одне кімоно витрачається до 2000 коконів.

Блоха стрибає з прискоренням в 15 разів більше, ніж під час запуску космічного човника, а перед приземленням гасить швидкість, закачуючи повітря в спеціальні мішечки на лапках. Рецепт Плінія Старшого проти блох: “Навесні, коли прокукє перша зозуля, візьміть жменю землі з-під правої ноги і посипте нею блох”.

Бобер навіть без дерев і поточної води починає будувати дамбу. Через лускатого хвоста Паризький коледж лікарів і Факультет богослов’я в 1760 році відніс бобра до класу риб. Це означало, що його м’ясо можна їсти в піст. Пліній Старший писав, ніби зацькований бобер, щоб врятуватися від переслідування, відгризає собі яєчки.

Наявність кістяного панцира означає, що у воді броненосець тоне, а тому він просто блукає по дну, затримуючи дихання до шести хвилин.
Крім людей і мишей, девятіпоясні броненосці єдині тварини, що піддаються такому захворюванню, як проказа. Більшість броненосців в штаті Луїзіана — прокажені.

Деякі воші — якщо господар помер або на ньому стало раптом надто тісно — переїжджають на нове місце, використовуючи випадкову муху в якості “перекладних”. Як спосіб поширення це дуже ризиковано, бо на мусі воша жити не може. Аналіз вошей, знайдених на похованих останках французьких солдатів, що загинули під час відступу наполеонівської армії з Москви, підтверджує, що воші вбили більше військових, ніж російські військові.

Гепард витрачає так багато енергії, що якщо антилопа не буде спіймана протягом 30 секунд, він просто перегріється. У Стародавньому Єгипті, Індії і Персії гепардів спеціально приручали для полювання. Використовуючи вершкове масло у вигляді винагороди, вершник-мисливець садив навченого п’ятнадцяти мовним командам хижака — у спеціальному шкіряному ковпаку, як у соколів, — на коня позаду себе і нацьковував на біжучу антилопу.

Моряки брали гігантських черепах на борт живцем. Перевертали на спину і складали штабелями, щоб потім вбивати по мірі необхідності. А що ще важливіше — черепахи засмоктують воду галонами і тримають в спеціальному міхурі у себе всередині. Акуратно розібрана черепаха ставала джерелом прохолодної і повністю придатної для пиття води.

У самки плямистої гієни є клітор, схожий з пенісом своїм розміром, формою і твердістю. Гієни живуть громадами, де домінуюча роль завжди належить самці. Чверть усієї вбитої дичини в Африці належить гієнам. Гієни їдять багато і швидко — до третини власної ваги і поглинають все, оскільки концентрована соляна кислота в їх шлунках розчиняє навіть шкуру і кістки.

Пильність голубів з успіхом застосовується береговою охороною США для пошуку зниклих моряків: пташине око виявляє помаранчевий рятувальний пліт у відкритому морі набагато швидше, ніж око людини. Голубів також залучають в якості контролерів для перевірки на цілісність капсул з ліками. За твердженням Джона Обрі, відомого натураліста XVII століття, традиційним засобом при укусі гадюки є наступне: прикласти до вкушеного місця “анус живого голуба” і тримати, поки птиця не перетягне на себе всю отруту.

Гуси демонструють ознаки високої сентиментальності і розуму. Гусячий шлюб укладається на все життя і смерть коханого (коханої) приводить їх у стан, напрочуд схожий з нашим. Невтішні удівець (або вдовиця) сумно регоче, відмовляється від їжі, сутулиться, зменшується пір’я — і так триває місяцями. Існує ряд документальних свідчень XIX століття, де йдеться про гусей, які повертали вертел своїм потужним дзьобом. В давнину гуси були безпосередньо пов’язані з культом родючості, а гусячий жир вважався дуже дієвим афродизіаком. Знаменитих гусей, що врятували Рим від галлів у 390 році до н.е. тримали в храмі богині Юнони як сексуальні талісмани.
Оскільки ніхто ніколи не бачив, як мігруючий гусак злучається або відкладає яйця, тривалий час вважалося, що гуси викльовуються з морських черепашок. Одні єпархії дозволяли вживати гусей в їжу в пісні дні, посилаючись на те, що це не “м’ясо”, а “риба”, інші пояснювали послаблення тим, що гусак “не народжений від плоті”, а тому є чимось на зразок овоча або горіха.

Дельфін оновлює верхній шар шкіри кожні дві години — для більшої обтічності. Полюючи серед гострих коралів, дельфін наліплює собі на ніс шматочки морської губки — вона відіграє для нього ту ж роль, що і рукавички для садівника. У невеликих рибальських артілях дельфіни допомагали заганяти в мережу риб цілими косяками — всього за пару рибин.

Секс у дикобразів нерідко починається з того, що самець і самка ходять на задніх лапах верхи на палиці, якою стимулюють свої геніталії.
Африканських дикобразів приваблює бій барабанів, їх навіть вчать притупувати в такт музиці.

У природі більше 200 видів дятлів, і у кожного свій ритм і швидкість довбання — у деяких вона досягає 16 ударів в секунду. Сила удару в 250 разів більше сили, що діє на астронавта при старті. Не розбивається ж голова тому, що у дятла там пориста хрящова прокладка — вона-то і бере на себе більшу частину віддачі. Довбання — це не тільки пошук їжі це ще комунікація і залучення пари. У 1995 році пара золотих шілоклювих дятлів пробила 200 отворів у полістироловому теплоізоляційному покритті зовнішнього паливного бака “Діскавері”, через що довелося переносити дату запуску.

Англійське racoon (єнот) сходить до алгонкінського arahkoonem: “вони труть, скребуть, дряпають”. Індіанці дакота-сіу кличуть його weekah tegalega — “чарівний чоловічок з розфарбованим обличчям”. Абнакі називають єнота asban — “той, хто піднімає речі”, Делавери прозвали його wtakalinch — “той, у кого дуже спритні пальці”. Ацтеки — eeyahmahtohn “маленька бабуся, яка знає, що до чого”. На волі єноти живуть до 16 років, але міські єноти стають настільки залежні від пампушок і картоплі фрі, що в дикій природі існувати вже просто не можуть.

Спаровування єхидної відбувається взимку. Група з кількох самців слідують один за одним за випускаючою феромони самкою. Процесія може розтягуватися на місяць і більше. Як тільки самка відчує, що готова, вона лягає під деревом, і чіпляється передніми лапами в стовбур, а залицяльники приймаються кружляти навколо неї відкидаючи в сторону грудки землі. Через деякий час утворюється траншея 10 дюймів завглибшки. Після чого починається турнір за честь злучитися з “дамою серця”, при цьому самці м’яко штовхаються головами, виштовхуючи конкурентів назовні. Переможець лягає на бік у траншею і пристроюється під самкою.

Безліч їжаків померло, голодною смертю застрягши в контейнерах для харчових відходів. Макдональдс змінив дизайн ємності для морозива Макфлурі, щоб зробити стаканчик “їжаконепроникним”. Багато їжаків гинуть від діареї — спасибі нам, добрим людям, що залишають їжачкам молоко і хліб. Найкращий спосіб допомогти їжаку — це не годувати його людською їжею, а випустити на овочеву грядку у себе на городі. Дорослий їжак здатний за вечір з’їсти 250 слимаків. Їжаки ніколи не займаються сексом “віч-на-віч”, щоб там не стверджував великий Арістотель.

Англійське “toady” (дослівно “жабій”, в переносному сенсі — “підлабузник”, “лизоблюд”, походить від слова “toad-eater” – “жабожер”). Саме так у XVII столітті називали одного з пари бродячих шахраїв, які влаштовували вистави на міських вулицях: “Жабожер” у всіх на очах ковтав живу жабу, а потім благав свого партнера-”знахаря” зцілити його за допомогою “чарівного еліксиру”.

Є помилка, що перлини утворюються, коли в раковину потрапляє піщинка. Молюск турбують різні паразити, в тому числі черв’яки, губки та мідії — вони просвердлюють їх раковини, викликаючи роздратування тіла молюск. Не в змозі впоратися з ними молюска змушена ізолювати паразита в так званому “перлинному мішку”.

У шиї жирафа вузька сітка артерій, щоб не падати в непритомність при нахилі.

На сьогоднішній день описано 350 000 видів жуків, і ще 8 мільйонів чекають своєї черги: нові види відкриваються з середньою швидкістю один за годину. Самець жука Tribolium castaneum починає спарювання з того, що вимітає колючим пенісом з самки весь “непотріб”, що залишився від попереднього самця — і лише тоді завантажує свій. Жук-бомбардир може виприснуть з-під черевця струмінь киплячих хімікатів з частотою 300 пострілів на секунду. Під однією з лапок златки (Melanophila acuminate) розташований інфрачервоний сенсор, здатний відчути вогонь за 50 миль. Навіщо? Щоб летіти на полум’я — обвуглені стовбури дерев — рідкісна можливість злучитися і відкласти яйця без ризику опинитися в пташиному дзьобі.

Згідно з міфами Стародавнього Риму саме обриси журавлиного клину, що летить в небі  надихнули бога Гермеса на створення перших букв і винахід писемності. Люди наслідували танці журавлів ще за 7000 років до н.е. У Стародавньому Китаї та Японії, у народу айну на півночі Хоккайдо, серед сибірських шаманів і у пігмеїв ба-тва в Центральній Африці журавлиний танок був основним ритуалом. Плутарх відзначає, що Тесей святкував перемогу над Мінотавром “танцюючи як журавель”.

Кожен самець змії має два пеніса. Вони заховані у нього знизу під черевцем. Причому той, що праворуч, частіше за все довший, з чого можна зробити висновок, що змії — “правопенісні” (точно так само, як більшість людей — праворукі). Кислотність у шлунку анаконди така велика, що якщо дати змії “Алка Зельцер”, її просто розірве.

Всі самки північних, або карликових, кволлов приходять в тічку одночасно, і самці прагнуть злучитися з якомога більшою кількістю партнерок. Затиснувши загривок самки у своїх гострих як бритва щелепах, самець тягне її на спарювання, яке триває в середньому до трьох годин, але може доходити і до цілої доби. Статеве напруження не проходить для самця даром, і багато хто просто не може відновитися. Вони худнуть, стають млявими, мошонка їх зменшується, шерсть випадає, воші розмножуються зі страшною силою. За тиждень-два вони гинуть.

За максимальної швидкості у кенгуру в обіг повертається 70% енергії — щоразу при ударі об землю енергія накопичується в еластичних сухожиллях (у людини яка біжить тільки — 20% енергії використовується повторно). У самця кенгуру яєчка “висять” над пенісом, а у самки три піхви. Одна — для пологів, решта дві — для занять сексом: вони переносять сперму до двох маток.

Пісні китів — самий гучний звук, що видається окремо взятою твариною. Деякі китові “арії” звучать на такій низькій частоті, що їх можна відчути за кілька тисяч миль. Півгодинні пісні горбатого кита слідують цим граматичним правилам: звуки комбінуються в організовані конструкції, шикуються в синтаксис, заповнюють пісню мільйонами дискретних одиниць інформації. Кити співають на різних діалектах — в залежності від того, звідки родом співак, — і різні пісні в різних місцях в різні пори року. Військові Гідролокатори і загальна зашумленість морської води знизила діапазон розповсюдження китових пісень на 80%.

Перший послід самка железнічного кліща  виробляє без спаровування. Через тиждень вона злучається зі своїми синками і відкладає ще 25000 яєць. Поки ви читаєте ці рядки, демодексовий (або железнічний) кліщ Demodex folliculorum щосили працює своїми голкоподібні щелепами, набиваючи черевце секретом сальних залоз, розташованих біля коріння ваших вій. Якщо врахувати, що кожна людина щорічно злущує з себе стільки шкіряних лусочок, що вистачило б заповнити невеликий мішок для борошна — домашньому кліщу сапрофіту завжди є чим поживитися. Чайна ложка пилу містить до 2000 сапрофітів і 500 000 кульок їх фекалій. Сапрофітів практично неможливо позбутися. Несамовите прибирання пилососом лише перерозподіляє кліщів і їх яйця по квартирі і, що ще гірше, знищує їх головного ворога — більшого кліща Cheyletus. Мокра чистка килима лише додає олії у вогонь — створює саме ту вологість і тепло, в якій домашні кліщі розростаються буйним цвітом.

Коалам майже не потрібне питво — всю необхідну вологу вони одержують з листя евкаліпта. Мовою дарук “коала” означає “не пити”.
У неволі самки коал віддають перевагу лесбійському сексу. І між собою самки спаровуються в три рази частіше, ніж із самцями. При цьому сам акт триває в два рази довше. На жаль, бурхливий лесбійський секс лише ще більше сприяє поширенню хламідіозу — бактеріальній статевій інфекції, якою заражені три чверті коал-самок. Хламідіоз — причина їх безпліддя і досить гидкого запаху.

Взимку, спонукувані голодом, вогнеземельці вбивають і поїдають своїх старих жінок раніше, ніж собак; коли м-р Лоу запитав хлопчика, чому вони так роблять, той відповів: “Собаки ловлять видр, а бабусі — ні”. (Чарльз Дарвін)

Лабрадор-ретрівера вирощували спеціально на допомогу ньюфаулендским рибалкам — витягати з води сітки. Собаки можуть винюхати рак на ранніх стадіях по запаху дихання. Собаки безпомилково визначали хворих на рак легенів у 99% випадків і хворих на рак молочної залози в 88% випадків.

На відміну від “мови” дельфінів або приматів, ми дійсно можемо розуміти, про що бджоли говорять між собою (кожне виляння черевцем, наприклад, означає приблизно 150 футів від вулика). Одного такого відкриття, зробленого в 1945 році, виявилося достатньо, щоб Карл Фон Фріш удостоївся Нобелівської премії.

Самки пінгвіна Аделі будують гнізда з каменів — досить дефіцитного товару в умовах Антарктиди, за які вони охоче згодні платити. Варто партнеру повернутися спиною, як пінгвініха пропонує інтимні послуги одиноким самцям-сусідам в обмін на великі камені — єдиний відомий приклад пташиної проституції. Одна самка змогла таким чином зібрати 62 кругляка.

Скелета у восьминогів немає (єдина тверда частина тіла — це їх дзьоб), а тому вони легко пруться в отвори розміром зі своє око.

Експеримент з макаками-резусами показав, що їх самці готові “платити” за можливість подивитися на фотографії “філейних” частин самок або зображення лідерів зграї, жертвуючи заради цього склянкою улюбленого вишневого соку. На першому місці виявлялися пікантні картинки — щоб поглянути на них макаки відмовлялися від соку взагалі. Портрет макаки-лідера коштував половину склянки. Ну а фото члена зграї, що знаходиться на нижчій ієрархічній сходинці, макаки удостоювали поглядом лише за додаткову порцію соку.

Цариця мурах Bothriomyrmex decapitans дозволяє відтягнути себе в мурашник ворога, де відкушує голову місцевій цариці і приймається відкладати в чужому гнізді власні яйця.

Колись мокриць їли як ліки від розладу шлунку (як таблетки Ренні) — їх панцир складається з карбонату кальцію, який нейтралізує кислотність шлункового соку.

Кожен рік щури знищують п’яту частину всіх продуктів харчування, що виробляються у світі.

Більшість кішок є носіями паразита, який надає, як вважається, незворотний вплив на людський мозок. Toxoplasma gondii може потихеньку перетворити чоловіка у відлюдного буркотуна, а жінку — у хтиву самку, яка любить веселощі та дає всім без розбору. До XVII століття антіпапісти бавилися тим, що набивали сплетені з лози опудала Папи Римського живими кішками і все це підпалювали. У Древньому Єгипті коли вмирала кішка, її господареві годилося збривати собі брови.

Царство тварин поділено на 34 типу. 17 з них представлені хробаками.

Французький ентомолог XIX століття Жан-Анрі Фабр намагався довести глухоту цикад за допомогою гарматного залпу прямою наводкою в обліплене комахами дерево. Їх пісня дійсно не змінилася, але зовсім не тому, що цикади глухі. Просто гарматний звук для них нічого не означає: кому ж прийде в голову спаровуватися з важкою артилерією.

До 1960-х років компанія Боїнг активно експлуатувала тхорів при будівництві своїх літаків: вони простягали дроти в недоступних ділянках лайнерів.

У деяких видів вудильників, якщо самцеві не вдалося знайти собі пару, він може з часом сам перетворюватися на самку, істотно збільшившись при цьому в розмірах

Ніхто не бачив, як нереститься вугор. Жоден вугор ще не давав потомства в неволі. Коли ви ловите вугра, його репродуктивна система повністю закривається, несучи свій секрет. Зиґмунд Фрейд був сповнений рішучості відшукати ключ до цієї загадки. Працюючи на зоологічній станції в Трієст, він розрізав сотні вугрів, щоб подивитися, як влаштовані їх статеві органи. У підсумку Фрейд опублікував дисертацію, у якій зробив висновок, що всі його дослідження були лише марною тратою часу.

У туатар є третє око в середині чола. І хоча до шести місяців він повністю заростає лусочками, це справжнє око — з сітківкою, кришталиком і нервовим з’єднанням з мозком.

Комодський варан — найбільша наземна тварина, здатна до партеногенезу (по-грецьки “невинне розмноження”). Відома лише одна середньовічна карта — вірніше крихітний мідний глобус Ленокс 1507 року, який говорить: “Тут водяться дракони” Hic Sunt DRACONES — так написано над східним узбережжям Азії, неподалік від острова Комодо.

Проведений у 2007 році аналіз ДНК показав, що насправді терміти — таргани.

Варто наступити посухі, як висихає і сама тихохідка. Всі біологічні процеси в її організмі припиняються, і вона стає абсолютно інертною — але не вмирає (кріптобіоз). У такому стані тихохідка практично невразлива. Їх охолоджували до абсолютного нуля (-272), нагрівали до 151, поміщали в рідкий гелій на цілий тиждень, катували дозами радіації, в тисячі разів перевищують смертельні для людини. Їх занурювали в хімічні розчини і піддавали тиску, збільшивши його в шість разів у порівнянні з тим, що зафіксовано на дні океану — але все одно, від однієї лише краплі води вперті тихохідки знову поверталися до життя.

Дякую Дмитру Чернишеву

Філіп Халсман (Philippe Halsman) народився 2 травня 1906 року в Ризі в забезпеченій єврейській родині. У школі його улюбленими предметами були іноземні мови — латинь, французька, німецька, російська. Та й інші дисципліни давалися йому легко; досить сказати, що, незважаючи на далеко не ідеальну поведінку, Філіп закінчив школу кращим учнем у класі. У старших класах він трохи фотографував, але не думав про фотографії як про майбутню професію. У 1924 році молодий чоловік виїхав до Німеччини і поступив на електротехнічний факультет Дрезденського університету.

До недавнього часу про німецький період життя майбутнього фотографа було мало що відомо. Зараз становище змінилося: таємничим подіям, героєм яких став Філіп Халсман в кінці 1920-х років, присвячена велика кількість досліджень, про них пишуть книги, знімають художні фільми. Не можна, однак, сказати, що ця справді детективна історія стала нам більш зрозуміла або ми наблизилися до її розкриття.

10 вересня 1928 Філіп з батьком — багатим латвійським дантистом Максом Халсманом — вирушили в Австрійські Альпи. Пізніше молодий чоловік згадував, що йшов на кілька кроків попереду батька, коли несподівано почув крик і, озирнувшись, побачив, що той зірвався в прірву. Філіп стверджував, що, спустившись вниз, знайшов батька ще живим і відправився за допомогою, але коли через деякий час він повернувся в супроводі місцевого пастуха, Макс Халсман був уже мертвий з явними ознаками насильницької смерті.

Цілком природно молодий чоловік став головним підозрюваним. Згодом про нього говорили як про «Австрійського Дрейфуса», «перша жертва зародженя націонал-соціалістичного антисемітизму». Справді, молода людина цілком підходила на роль обвинуваченого і без урахування національності: у нього була прекрасна можливість вчинити злочин, його родина провела похорон занадто швидко — вони стверджували, що це було зроблено згідно з єврейським звичаєм, але суд сприйняв це як спробу приховати сліди злочину. Філіп поводився дивно при арешті, дозволяв собі різкі — і досить дурні — витівки під час судового процесу, зокрема, ігноруючи всі докази, продовжував стверджувати, що його батько загинув у результаті нещасного випадку. Єдине чого не вистачало звинуваченням — це мотиву, чим не забарився скористатися захист, правда не дуже успішно. У грудні того ж року молоду людину визнали винним у батьковбивстві і засудили на 10 років в’язниці.

Надалі «зародження, націонал-соціалістичного антисемітизму» зіграло у справі нашого героя швидше позитивну роль — саме воно дало адвокатам та родичам Філіпа можливість говорити про несправедливість судового розгляду, упередженості суддів і тому подібне. У 1929 році Верховний суд Австрії скасував рішення тірольського суду і направив справу на повторний розгляд. На цей раз молоду людину визнали винним у ненавмисному вбивстві і знизили строк до чотирьох років. До цього часу до боротьби за визволення «Австрійського Дрейфуса» підключилися багато представників наукової та мистецької еліти, зокрема Альберт Ейнштейн, Зиґмунд Фрейд і Томас Манн. Нарешті 1 жовтня 1930 президент Австрії Вільгельм Міклас дарував Філіпу Халсману помилування з єдиною умовою — назавжди покинути країну.

Історія іноді вибирає дивні шляхи для здійснення своїх цілей: так, якби не трагічні події про які говорилося вище, Філіп Халсман закінчив університет і зробив би кар’єру інженера-електрика в якій-небудь європейській країні або, скажімо, у Сполучених Штатах. А може бути, повернувся б до Латвії і закінчив життя в одному з численних таборів Радянського Союзу. Але доля розпорядилася інакше, і в кінці 1930 року молодий чоловік опинився у Франції.

Не отримавши освіти, Філіп Халсман вирішив перетворити своє хобі на професію і в 1932 році відкрив у Парижі фотоательє. Його кар’єра складалася більш ніж вдало, до середини 1930-х років він був одним із самих модних французьких фотографів, його фотографії друкувалися в таких відомих журналах як «Vogue», «Vu» і «Voila». Завдяки портретам Андре Мальро, Поля Валері, Жана Пенлеве, Марка Шагала, Андре Жида, Жана Жіроду, Шарля Ле Корбюз’є і багатьох інших представників художньої богеми, французька преса називала Халсмана кращим фотографом-портретистом.

З початком Другої Світової Війни сім’я Халсмана емігрує до Америки, сам же фотограф зі своїм литовським паспортом довго не міг отримати візу. І знову на допомогу приходить Альберт Ейнштейн, завдяки втручанню якого Халсман потрапив до числа найбільш значимих художників, письменників і вчених, яким дали візи в Сполучені Штати. 10 листопада 1940 фотограф прибув до Нью-Йорку. З цього часу починається самий плідний період у його житті; саме тут він прославився, втілив у життя самі сміливі мрії, зробив найвідоміші свої фотографії, видав книги. Мабуть цілком справедливо його називають не «литовським фотографом», а «американським фотографом литовського походження».

Основним і найулюбленішим жанром майстра була портретна зйомка. «Мене завжди цікавили люди», — писав він, — «Хороший портрет повинен — і сьогодні, і через сто років — показувати, як людина виглядала і, що вона собою представляла». Іншим разом Халсман зупинився на цьому більш детально: «Цього не можна досягти, змушуючи людини прийняти ту чи іншу позу або ставлячи його голову під певним кутом. Для цього потрібно провокувати “жертву”, розважати його жартами, заколисувати тишею, задавати йому такі зухвалі питання, які навіть найкращий друг побоявся б поставити».

Подібну тактику майстер застосував, коли в перший раз фотографував Мерілін Монро в 1952 році. Він попросив її стати в кут, поставивши перед нею камеру. У актриси був такий вигляд, ніби її загнали в кут і відрізали всі шляхи до відступу. Потім сам фотограф і два його асистента почали говорити їй компліменти, влаштували своєрідне змагання за її увагу. «Оточена трьома чоловіками, які не зводили з неї захоплених очей, Мерілін посміхалася, кокетувала, хіхікала і навіть вигиналася від задоволення», — згадував Халсман, який зробив за цей час близько 50 фотографій.

У 1941 році фотограф познайомився зі знаменитим художником-сюрреалістом Сальвадором Далі. Їх дружні і творчі стосунки тривали близько 30 років. У 1954 році Халсман випустив книгу «Вуса Далі» («Dali’s Mustache») до якої увійшли безліч фотопортретів іспанського художника — в основному його знаменитих вусів. Для однієї з найвідоміших фотографій цього циклу Халсман «побудував» із семи оголених натурниць фігуру, що нагадувала людський череп. Інший малюнок відомий під назвою «Далі Атомікус» («Dali Atomicus») був в певному сенсі фотографічним продовженням знаменитої картини «Атомна Леда» ( «Leda Atomica»). У знімку друзі хотіли показати рух електронів навколо ядра: для цього на рахунок «три» асистенти підкидали кішок і випліскували з відра воду, на рахунок «чотири» Далі підстрибував, спалахи освячували кімнату яскравим світлом і Халсман фіксував усе це неподобство на фотоплівку. Після цього він віддалявся в темну кімнату, а помічники швидко наводили порядок в кімнаті, ловили і заспокоювали кішок. Через деякий час фотограф повертався, винувато посміхаючись, говорив: «Ну, ще один дубль» і все повторювалося спочатку. «Шедевр» вийшов тільки після 28-ї спроби.

У 1952 році Халсману замовили офіційний портрет сімейства автомобільного магната Генрі Форда. Після виснажливої фотосесії з дев’ятьма дорослими та одинадцятьма дітьми, господиня будинку запросила фотографа випити чашечку чаю. Він підняв на неї очі і несподівано для самого себе запитав: «Місіс Едсел, чи не дозволите Ви сфотографувати Вас у стрибку?» Вона глянула на нього з подивом, потім посміхнулася: «Ви ж не примусите мене стрибати на цих підборах?», — запитала вона роззуваючись.

За дружиною всесильного магната пішли Грейс Келлі, Мерилін Монро, Одрі Хепберн, герцог і герцогиня Віндзор, майбутній президент США Річард Ніксон, батько атомної бомби Роберт Оппенгеймер, багато інших акторів і митців, політиків та письменників, вчених та фотографів — всього близько двох сотень знаменитих стрибунів включаючи самого Халсмана. «Коли людина стрибає його увагу в основному направлено на сам акт стрибання, маска спаде і з’явиться його справжнє обличчя», — розкривав фотограф свій задум у передмові до фотоальбому «Книга стрибків» («Jump Book») яка вийшла в 1959 році.

Заслуги талановитого фотографа не залишилися без уваги. У 1945 році Халсман був обраний першим президентом Американської асоціації журнальних фотографів, де йому довелося вести боротьбу за творчі і професійні права своїх колег. У 1951 році він став членом (contributing member) знаменитого фотоагентства «Magnum Photos». У 1958 році журнал «Популярна фотографія» назвав Халсмана одним з «Десяти найвидатніших фотографів у світі». Він виявився у відповідній компанії: крім нього в «Десятку» потрапили Ірвін Пенн, Річард Аведон, Ансел Адамс, Анрі Картьє-Брессон, Альфред Ейзенштедт, Ернст Хаас, Юсуф Карш, Гьен Милі та Юджин Сміт. Сам же фотограф вважав найвищим своїм досягненням 101 фотографію надруковану на обкладинці знаменитого журналу “Life” — цей рекорд досі ніким не побитий.

Філіп Халсман помер у Нью-Йорку 25 червня 1979. І навіть після цієї сумної події він примудрився встановити ще один рекорд: у 2006 році на честь сторіччя від дня народження йому було встановлено пам’ятник — перший пам’ятник фотографові в світі. Пам’ятник був установлений на батьківщині Халсмана; спочатку у фойє Ризької думи, пізніше його поставили навпроти будинку, де майбутній фотограф провів своє дитинство. «Це знак подяки великому громадянину своєї країни», — сказав автор пам’ятника знаменитий скульптор Григорій Вікторович Потоцький.

На перекрестке
времени и пространства
стою
торгую
днями своей жизни
подходите
покупайте
вот этот свежий
с красными боками рассвета
их сорвали
руки любимой

Смотрю на них
плачу
обливаю слезами
белой кровью воспоминаний

***

Ночь

Я лежу на спине
и смотрю в потолок
с ушами полными слез

***

Дуешь в волосы своего ребенка
Читаешь названия речных пароходов
Помогаешь высвободиться пчеле из варенья

Каким предательством ты купил все это?

***

Я иду за водой
и о дно моего ведра
головами бьются ромашки

***

Я ЛЮБЛЮ ВСЕ ЕСТЕСТВЕННОЕ:
Хлеб из теста.
Дом из теса.
Я еще об асфальт не истерся.

***

И снова
желание заглянуть в себя
в дырочку от пули

***

Музе Павловой

На бульваре
накрыв лицо от страха газетой
сидят
в ожидании смерти
пенсионеры

Старый Христос с Иудой играют в шашки
разбойники хвастаются тем что их тоже распинали
Мария вяжет варежки внукам

У ног ее
дети
из песка строят
Вавилонскую башню

***

Голуби крысы фасадов
Крысы голуби подвалов

***

Я ищу идею за которую бы меня распяли

***

и когда упал песок
в часах господа бога
он его разровнял
и сделал
цирковую арену

***
Зачем обнимать
если нельзя задушить

зачем целовать
если нельзя съесть

зачем брать
если нельзя взять навсегда
с собой
туда
в райский сад

***

Так и не смог доесть
золотую буханку дня

Посмотрел на часы
половина семидесятого

надо ложиться спать
гасить свет
в глазах

Руки можно поднять
чтобы капитулировать

чтобы взлететь

ГЕРМАНИЯ – 1984

Я захотел заглянуть в пасть зверю

а увидел
маленькие домики под красной черепицей
высунувшихся из окон старушек
детей идущих в кирху на концерт Баха
желтые кусты форзиций бледно-розовые соцветия очиток
кружку пива стоящую на тротуаре
рядом с мастером укладывающим плиты

Он подмигнул мне
и весело крикнул:
- Рус сдавайся!

ПЕСНЯ

Каменщик
спит
сидит
в воскресенье
рубль стоит кубометр кладки
пять кубометров в день норма

Стоит
ходит
огород поливает
плотник
рубль в час стоят его движения
в воскресенье
гребет
плывет на лодке

Каменщик
нянчит внука
открывает бутылку

Плотник
поднимает руки
поправляет кепку
относит весла в заросли ежевики

И растут
незримые
замки

***

Возможно
мир изначально
был черно-белый

и глухонемая природа
при помощи цвета
подавала нам какие-то знаки

А мы
смешали азбуку красок
окрасили землю
небо
воды

Тайна останется нераскрытой

***

Я заглянул к себе ночью в окно

И увидел
что меня там нет

И понял
что меня может не быть

Сон (1)

Огромное
от океана до океана
существо
лежит
ест
хлеб с металлом

и еще чем-то

что не дает хлебу засохнуть
металлу заржаветь

***

Ненависть деструктивна
Любовь требует формы

Как трудно творить
на столе
разоренной планеты

***

Солнце сменяет Луну
Солнце сменяет Луна
Одно Солнце
Одна Луна
Чистая случайность
только задержавшая развитие
человеческого воображения

ПЛАКАТ

Есть надо вместе

Как раздражает пережевывание пищи
когда ты голоден

Ненависть голодного

Как раздражает пережевывание пищи
когда ты сыт

Ненависть сытого

Есть надо вместе

ТЕОРЕМА ТОСКИ

В угол локтя
вписана окружность головы

Не надо
ничего
доказывать

***

Бывают мгновения
когда грудь охватывает такое ликование
и вдруг становится так удобно
жить в своем теле

***

Отрежут язык –
буду им как кистью
писать свои мысли на заборе

***

Все наше бунтарство
это скрытая форма покоя
мы лжем
мы жаждем
чтобы гвоздь был вбит
шар скатился
капля упала

***

Я арестант
с наручниками словарей
всю жизнь ищу в них
волшебное слово
которое
освободит мой дух

***

Я старьевщик
я собираю продукты распада
они гуманны и безобидны
иглы уже не уколют
колесо не раздавит
Я речник
ставлю временные пирамиды из досок
в память о мелях
Грабли
да конечно нужны бы грабли
собрать
опавшие волосы солнца

***

Я в городской психиатрической больнице
Приходите ко мне со своими страхами
маниями
сновидениями
музыкальными галлюцинациями
я расскажу вам про химизацию народного хозяйства

***

Профессии развращают –
машинистка вытирает боты чистой бумагой
мельник ходит в муке по колено
редактор не смеется над Швейком
не плачет над Бедной Лизой

***

Я ныряю
в темный туннель строчки и оказываюсь
в ослепительно белом поле
где
среди палочек и птичек
пасутся жирафы
вопросительных знаков

***

Проходят годы
и молодеют
лица на фотографиях

***

Старость
это такой шест
взобравшись на который
можно спокойно рассматривать
молодые лица

***

Стареем
я
моя кепка
мост через реку

Старение камня – эталон старения

Старение – вот что нас объединяет
Мы в едином потоке старения

Мое старение адекватно
старению десяти кошек
четырех собак

я не увижу старости
этого галчонка

***

Письма
бумажные цветы
на могиле любви

Хорхе Луїс Борхес (ісп. Jorge Luis Borges, 24 серпня 1899, Буенос-Айрес – 14 червня 1986, Женева) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист. Борхес відомий перш за все лаконічними прозовими фантазіями, що часто маскують міркування про серйозні наукові проблеми або ж приймають форму пригодницьких або детективних історій. Ефект справжності вигаданих подій досягається у Борхеса введенням в оповідання епізодів аргентинської історії та імен письменників-сучасників, фактів власної біографії. У 1920-і роки став одним із засновників авангардизму в іспаномовній латиноамериканській поезії.

Борхес народився в 1899 році в Буенос-Айресі. Його повне ім’я — Хорхе Франсіско Ісідоро Луїс Борхес Асеведо (Jorge Francisco Isidoro Luis Borges Acevedo), проте, за аргентинської традиції, він ніколи ним не користувався. З боку батька у Борхеса були іспанські та ірландські коріння. Мати Борхеса була, з родини португальських євреїв (прізвища її батьків — Асеведо і Пінеда — належать найбільш відомим єврейським сім’ям вихідців із Португалії в Буенос-Айресі). Сам Борхес стверджував, що в ньому тече «баскська, андалузька, єврейська, англійська, португальська і норманська кров». У хаті розмовляли по-іспанськи і по-англійськи. У віці десяти років Борхес переклав відому казку Оскара Уайльда «Щасливий принц».

Сам Борхес так описав свій вступ у літературу:

«З самого мого дитинства, коли батька вразила сліпота, у нас в сім’ї мовчки малося на увазі, що мені належить здійснити в літературі те, чого обставини не дали зробити моєму батькові. Це вважалося само собою зрозумілим (а подібне переконання набагато сильніше, ніж просто висловлені побажання). Очікувалося, що я буду письменником. Почав я писати в шість чи сім років.»

У 1914 році сім’я поїхала на канікули до Європи. Однак через Першу Світову війну повернення до Аргентини відклалося. У 1918 році Хорхе переїхав до Іспанії, де приєднався до ультраїстів — авангардної групи поетів. 31 грудня 1919 в іспанському журналі «Греція» з’явився перший вірш Хорхе Луїса. Повернувшись до Аргентини в 1921 році, Борхес втілив ультраізм в римовані вірші про Буенос-Айрес. Вже в ранніх творах він вражав ерудицією, знанням мов і філософії, майстерно володів словом. Згодом Борхес відійшов від поезії і став писати «фантазійну» прозу. Багато кращих його оповідань увійшли до збірки Вигадки (Ficciones, 1944), хитросплетіння (Labyrinths, 1960) та Повідомлення Броуді (El Informe de Brodie, 1971). В оповіданні «Смерть і бусоль» боротьба людського інтелекту з хаосом постає як кримінальне розслідування; оповідання «Фунес, чудо пам’яті» малює образ людини, буквально затопленої спогадами.

У 1937-1946 роках Борхес працював бібліотекарем, згодом він називав цей час «дев’ять глибоко нещасливих років», хоча саме в той період з’явилися перші його шедеври. Після приходу до влади Перона в 1946 р. Борхес був звільнений з бібліотечної посади. Доля знову повернула йому посаду бібліотекаря у 1955 році, причому вельми почесну — директора Національної бібліотеки Аргентини, — однак на той час Борхес уже був сліпим. Пост директора Борхес займав до 1973 року.

Хорхе Луїс Борхес разом з Адольфо Біой Касарес і Сільвін Окампо брав участь у створенні знаменитої Антології фантастичної літератури в 1940 році і Антології аргентинської поезії в 1941 році.

На початку 1950-х років Борхес повернувся до поезії; вірші цього періоду носять в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в інших його творах, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, трактується як нескінченна книга.

Визнання та нагороди

Починаючи з 1960-х років Борхесу був присуджений ряд національних та міжнародних літературних премій, у тому числі:

• 1956 — Державна премія Аргентини з літератури;
• 1961 — Міжнародна видавнича премія «Форментор» (спільно з Семюелом Беккетом);
• 1970 — Літературна премія Латинської Америки (Бразилія);
• 1971 — Літературна Єрусалимська премія;
• 1979 — Премія Сервантеса (спільно з Херардо Дієго) — найпрестижніша в іспаномовних країнах нагорода за заслуги в галузі літератури;
• 1980 — Міжнародна літературна премія Чіно дель Дука;
• 1980 — Премія Бальцана — міжнародна премія за вищі досягнення в науці і культурі;

Борхес був удостоєний вищих орденів Італії (1961, 1968, 1984), Франції (1962), Перу (1964), Чилі (1976), ФРН (1979), Ісландії (1979), Ордена Британської імперії (1965) і ордена Почесного легіону ( 1983). Французька академія в 1979 році нагородила його золотою медаллю. Він обирається членом академії в США (1967), почесним доктором провідних університетів світу.

Книжки

• Fervor de Buenos Aires (1923) / Жар Буенос-Айреса
• Luna de enfrente (1925) / Місяць навпроти
• Inquisiciones (1925) / Розслідування
• El tamaño de mi esperanza (1926) / Розміри моєї надії
• El idioma de los argentinos (1928) / Мова аргентинців
• Cuaderno San Martín (1929) / Зошит площі Сан-Мартін
• Evaristo Carriego (1930) / Еварісто Каррьє
• Discusión (1932) / Обговорення
• Historia universal de la infamia (1935) / Загальна історія безчестя
• Historia de la eternidad (1936) / Історія вічності
• Ficciones (1944) / Вигадки
• Artificios (1944) / Винаходи
• El Aleph (1949) / Алеф
• Otras inquisiciones (1952) / Нові розслідування
• El Hacedor (1960) / делатель
• El otro, el mismo (1964) / Інший, той же самий
• Para las seis cuerdas (1965) / Для шести струн
• Elogio de la sombra (1969) / Похвала тіні
• El informe de Brodie (1970) / Повідомлення Броуді
• El oro de los tigres (1972) / Золото тигрів
• El libro de arena (1975) / Книга піску
• La rosa profunda (1975) / Таємна троянда
• La moneda de hierro (1976) / Залізна монета
• Historia de la noche (1977) / Історія ночі
• Siete noches (1980) / Сім вечорів
• La cifra (1981) / Тайнопис
• Nueve ensayos dantescos (1982) / Дев’ять есе про Данте
• La memoria de Shakespeare (1983) / Пам’ять Шекспіра
• Atlas (1984) / Атлас
• Los conjurados (1985) / Змовники

• Люби землю. Вона не успадкована тобою у твоїх батьків, вона запозичена тобою у твоїх дітей.
• У перший рік одруження молодята дивилися один на одного і думали, чи можуть вони бути щасливими. Якщо ні — вони прощалися і шукали собі нове подружжя. Якщо б вони були змушені жити разом у незгоді, ми були б такі ж безглузді, як білі люди.
• Прагни до мудрості, а не до знань. Знання — це минуле. Мудрість — це майбутнє.
• Ми не хочемо церков, тому що вони навчать нас сперечатися про Бога.
• Одне «візьми» краще двох «я віддам».
• Не треба багато слів, щоб сказати правду.
• Хороша людина бачить гарні знаки.
• Спочатку подивися на сліди своїх мокасин, перш ніж судити про недоліки інших людей.
• Перш ніж любити, навчися ходити по снігу, не залишаючи слідів.
• Смерті немає. Є тільки перехід між світами.
• Ті, хто лягає з собаками — встає з блохами.
• Мій син ніколи не займеться землеробством. Той, хто працює на землі, не бачить снів, а мудрість приходить до нас у снах.
• Коли буде зрублене останнє дерево, коли буде отруєна остання ріка, коли буде пійманий останній птах, — тільки тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти.
• Великий Дух недосконалий. У нього є світла сторона і темна. Іноді темна сторона дає нам більше знань, ніж світла.
• Знання заховано в кожній речі. Колись світ був бібліотекою.
• Для того, щоб почути себе, потрібні мовчазні дні.
• Для того, щоб зрозуміти про себе, поспілкуйся з каменем у горах.
• Якщо ти помітив, що верхом на мертвому коні — слазь!
• Коли Великий Дух дає новий день, він посилає його — всьому.
• Подивіться на мене. Я бідний і голий. Але я вождь свого народу. Нам не потрібні багатства. Ми всього лише хочемо навчити наших дітей бути правими. Ми хочемо миру і любові.
• Коли ви прив’язує коня до стовпа, хіба очікуєте ви, що він нагуляє силу?
• Не турбуйте людей про їх релігію.
• Навіть твоє мовчання може бути частиною молитви.
• Чому ви берете силою те, що не можете взяти любов’ю?
• Є багато способів смердіти скунсом.
• Скажи мені — і я забуду, покажи мені — і я не зможу запам’ятати, залучи мене до участі — і я зрозумію.
• В старі часи було чудово. Старики сиділи під сонцем на порозі свого будинку і грали з дітьми до тих пір, поки сонце не занурювало їх у сон. Старики грали з дітьми кожен день. А в якийсь момент вони просто не прокидалася.
• Коли вмирає легенда і гине мрія, в світі не залишається величі.
• Не йди позаду мене — можливо, я не поведу тебе. Не йди попереду мене — можливо, я не піду за тобою. Іди поруч, і ми будемо одним цілим.
• Правда — це те, в що люди вірять.
• Навіть маленька миша має право на гнів.
• Я страждаю, коли згадую, як багато було сказано добрих слів і як багато обіцянок було порушено. У цьому світі занадто багато говорять ті, у кого взагалі не має права говорити.
• Той, хто розповідає історії, править світом.
• У води немає волосся.
• Жаба не випиває ставок, в якому живе.
• Вітер, що дав нашим справам їх перший подих, отримує і їх останній подих, і вітер також повинен дати нашим дітям дух життя.
• О Великий Дух, чий голос я чую у вітрах, Я приходжу до тебе, як один з безлічі твоїх дітей. Мені потрібні твоя сила і мудрість. Зроби мене сильним не для підвищення над моїм братом, але для перемоги над моїм найбільшим ворогом — cамим собою.
• Я був на краю землі. Я був на краю вод. Я був на краю неба. Я був на краю гір. Я не знайшов нікого, хто не був би моїм другом.
• Якщо тобі є, що сказати, піднімись, щоб тебе побачили.
• Ворон кричить не тому, що є передвісником біди, а тому, що в кущах вороги.
• Пам’ятай, що людина теж тварина, тільки розумніша.
• Не судіть людину, поки не проходили два місяця в його мокасинах.
• Чоловік повинен сам зробити свої стріли.
• У білої людини занадто багато начальників.
• У всього в світі — своя пісня.
• На верху — краса, внизу – краса. І коли я покину тіло — я теж піду стежкою краси.
• Дитина — гість в твоєму домі — нагодуй, вивчити і відпусти.
• Постав запитання зі свого серця, і почуєш відповідь із серця.
• Говори з дітьми, коли вони їдять, і сказане тобою залишиться, навіть коли ти підеш.
• Коли бачиш, що гримуча змія готується до удару — бий перший.
• Ти не можеш розбудити чоловіка, який прикидатися, що спить.
• Ми бідні, тому що ми чесні.
• Коли людина молиться один день, а потім грішить шість, Великий Дух гнівається, а Злий Дух сміється.
• Добре сказане слово краще влучно кинутої сокири.
• Навіть мертва риба може плисти за течією.
• У душі не буде веселки, якщо в очах не було сліз.
• Життя тече зсередини назовні. Дотримуючись цієї думки, ти сам станеш істиною.
• Що таке чоловік без звірів? Якщо всі звірі будуть знищені, людина помре від великої самотності духу. Все, що трапляється з тваринами, трапляється і з людиною.
• Нехай мій ворог сильний та страшний. Якщо я здолаю його, я не буду відчувати сорому.
• Якщо ти будеш говорити з совами або зміями, вони будуть говорити з тобою, і ви пізнаєте один одного. Якщо ти не будеш говорити з ними, ти не пізнаєш їх, а того, чого ти не знаєш, ти будеш боятися. Людина руйнує те, чого боїться.
• Батьківщина там, де тобі добре.
• Не завжди ворог є ворогом, а товариш — товаришем.
• Коли ти народився, ти плакав, а світ сміявся. Живи так, щоб, вмираючи, ти сміявся, а світ плакав.

Дякую Palanteer